+38
На півночі Чернівецької області протікає річка Дністер – друга після Дніпра водна артерія України. Дністер і його долина є унікальною пам'яткою природи, адже у своїй середній течії він перетинає південно-західний схил Подільської височини і утворює надзвичайно мальовничий каньйон зі стрімкими схилами та глибиною врізання від 60 до 130 м. Дністровський каньйон є одним із семи чудес природи України. Найближче мальовниче місце на Дністрі знаходиться за 50 км на північний захід від Чернівців, де затиснута крутими берегами річка робить петлю навколо містечка Заліщики. Тут, на високому правому березі Дністра поблизу с. Хрещатик, знаходиться православний чоловічий монастир Святого Іоанна Богослова – місце паломництва віруючих з усієї України та з-за кордону.
Щоби туди дістатися, проїдьте з Чернівців у західному напрямку до села Мамаївці, де на кільці поверніть праворуч на Тернопільську трасу. Прямуйте нею через Кіцмань близько 30 км. Не доїжджаючи до Дністра, перед селом Хрещатик, поверніть праворуч на ґрунтову дорогу. Проїдьте по ній оминаючи село близько 2 км, на роздоріжжі візьміть ліворуч і прямуйте далі аж до самого монастиря.топокарта
Хрещатицький чоловічий монастир
За переказами, монастир Святого Іоанна Богослова був заснований у XVII ст. монахами, які тікали від уніатів з Манявського скиту, що на Галичині, у відносно безпечні задністрянські землі Буковини. Місце, яке обрали ченці, було поруч із джерелом із чудотворною водою. Тут на крутому скелястому березі у ХVII столітті з’явилася перша будівля скиту – муровано-дерев’яна капличка, яка в дещо зміненому вигляді збереглася до наших днів. Легенда розповідає, що на цьому місці в ніч перед святом Іоанна Богослова ченцям з’явилося чудне світло. Спочатку вони поставили тут хрест, а згодом побудували капличку.
Нижче від каплиці знаходяться печери-келії, видовбані у скелі ченцями ще до заснування монастиря. Сьогодні через маленький отвір до них пролізають прочани, аби очиститися та набратися Божого благословення. На стежці до печер знаходиться невеличкий басейн-купіль, де можна зануритися у чудотворну воду із джерела. Вище від каплиці протягом 1765-1768 рр. була збудована мурована Іоанно-Богословська церква з масивною баштою-дзвіницею, яка виступає з південної стіни бабинця. Під дзвіницею знаходиться арочний прохід і місточок, який веде на терасу, звідки відкривається мальовничий краєвид Дністровського каньйону.
Після включення Буковини до складу Австрійської Імперії (1775 р.), обитель було перетворено на звичайний приходський храм. Попри це, джерело залишалося центром паломництва. Під час Першої світової війни церква була занедбана, служба Божа не правилася, а пожежа повністю знищила монастирський архів. У 1933 р. ієромонахом Михайлом (Мензаком) монастир було відроджено із благословення Священного Синоду Румунської православної церкви.
У 1940 році Північна Буковина стала частиною Радянського Союзу. Нова влада спочатку мирилася з існуванням монастиря. У 1957-1960 рр. тут навіть жив нині канонізований Святий Преподобний Кукша Одеський, який назвав Хрещатик другим Афоном: «Тут я вдома, тут я на Афоні! Ось внизу сади квітнуть, наче маслини на Афоні. Тут Афон!». Проте, у 1962 році монастир був закритий.
У 1989 році монастир повернули віруючим, а протягом 1991-1998 рр. на верхній терасі Дністра було збудовано новий храм – собор Благовіщення Пресвятої Богородиці з нижнім храмом Різдва Іоанна Предтечі та каплицею преподобного Кукши Нового.
Шишкові горби
Нижче по течії від Хотина розпочинається Дністровське водосховище. Вода тут стає набагато ширшою і глибшою. Далі по течії Дністер утворює мальовничу Вороновицьку меандру, де біля села Нагоряни знаходиться унікальна пам’ятка природи – Шишкові горби.
Відстань від Чернівців до Нагорян становить 100 км. Туди краще їхати через Бояни, після села Припруття на роздоріжжі тримайтеся головної дороги, що бере ліворуч. За селом Недобоївці можна зробити зупинку та оглянути вітряки. Далі на роздоріжжі слід повернути праворуч і прямувати у східному напрямку до містечка Кельменці. Через кілька кілометрів за Кельменцями, на перехресті поверніть з головної дороги ліворуч, звідки до Нагорян лишається близько 7 км. Перед самими Нагорянами попереду на обрії з’являться «Шишкові горби», до яких останні 1,5 км доведеться проїхати польовою дорогою, що оминає село з правого боку.
Шишкові горби знаходяться на східній околиці села Нагоряни. Тут на високому правому березі Дністра здіймається тригрядовий ланцюг окремих шишкоподібних горбів конусної форми висотою 15–20 м із мальовничими скельними утвореннями. Вони виникли внаслідок руйнування природними процесами центральної гряди Товтр – решток коралового бар’єрного рифу давнього Сарматського моря, води якого плескалися на цьому місці 12–10 мільйонів років тому.
Серед нагромадження скель виділяються три з «людськими» назвами: «Дід», «Баба» та «Онучка». З ними пов’язана легенда про сумну історію кохання багатої вродливої дівчини з Нагорян та бідного сільського хлопця. Як і водилося, батьки дівчини були проти такого шлюбу, тим більш, що до красуні сватався господар Нагорян. Щоб позбутися суперника, багатій відправив коханого дівчини на небезпечну роботу – сплавляти ліс по Дністру, де він загинув. Дівчина ж покінчила із собою, кинувшись у річку зі скелі.
За 60 км від Нагорян на хуторі Галиця знаходиться Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир. Щоби туди дістатися, поверніться до перехрестя з головною дорогою, якою Ви сюди приїхали, та прямуйте далі цією трасою у тому ж напрямку на схід. Через кілька кілометрів за селом Сербичани поверніть з траси ліворуч і далі їдьте прямо до с. Михалкове. На в’їзді до Михалкового буде дорожній вказівник, що вказує на Галицю; поверніть згідно вказівника праворуч і прямуйте на східну околицю села. Тут починається польова гравійна дорога, яка після яру повертає ліворуч і веде через всю Галицю до самого монастиря.
Галицький печерний монастир
Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир знаходиться на північно-східній околиці с. Галиця, у верхній частині стрімкого схилу правого берега Дністра, на висоті 120 м над рівнем Дністровського водосховища. Вірогідно він був заснований у середині XII ст. і функціонував протягом XII-XIII ст. Безперечно, якщо монастир закладався у давньоруський час, то дуже ймовірно, що його розташування було пов’язане із яким-небудь святилищем дохристиянських культів. Так, влітку 1999 р., під час реконструкції монахами верхнього ярусу печер було знайдено рештки жертовного місця ранньозалізного часу. У першій чверті ХІХ ст. тут нібито жив ігумен з декількома монахами. Вони залишили монастир через незгоди із причтом новозбудованої тоді у селі Непоротове парафіяльної церкви.
У 1905 р. церкву та багато інших приміщень монастиря ґрунтовно реконструювали, але не заселили. У 30-х роках ХХ сторіччя монастир було поновлено коштами румунського королівського дому і заселено монахами. У 40-му році, після приходу в цей край радянської влади, він був закритий. Відновившись під час війни, монастир проіснував ще до 1948 р., коли його залишили останні два монахи. Зовнішні споруди, включно з куполом та хрестом монастирської церкви, простояли до початку 50-х років, після чого були зруйновані в результаті обвалу.
Монастир був відновлений завдяки двом братам-ченцям, які у січні 1999 року побували на хуторі та на руїнах монастиря провели першу службу. Сьогодні тут можна побачити численні ніші, гроти та невеликі печерки у вапняковій скелі, головним чином карстового та ерозійного походження. Переважна більшість з них штучно оброблені та пристосовані під келії ченців. У найбільшу порожнину, що має ширину 4 м, довжину до 8 м і висоту до 3,5 м, вбудована монастирська церква. На схід від основного комплексу, у лісі, знаходиться ще одна, окрема, вирубана у скелі з природної розщелини «печера пустельника». У ній, праворуч від входу, у підлозі видовбана скельна гробниця, як кажуть місцеві жителі – гріб, довжиною 1,7 м.
Якщо Ви бажаєте відпочити на березі Дністровського водосховища, то найкраще для цього підійде сусіднє село Непоротове, де, до речі, є кілька туристичних баз. Щоби туди дістатися, поверніться в село Михалкове до головної дороги та прямуйте нею далі на північ близько 5 км.
Відгуки
Путівник по місту Чернівці
© 2007–2015, Король Олександр
За підтримки кафедри географії та менеджменту туризму Чернівецького національного університету