Монастирі Буковини: Банчени, Хрещатик, Святої Анни, Галицький печерний монастир – історія заснування, архітектурний ансамбль, екскурсійний маршрут із Чернівців.

Туристичний путівник
  Резиденція митрополитів (Університет)  
  Екскурсії  
+38

Монастирі Буковини

У Чернівецькій області налічується 16 діючих монастирів, у яких живе понад 400 представників чернецтва. Вони, як правило, розташовані у мальовничих куточках Буковини, куди легко дістатися автомобілем. Зокрема, лише на берегах Дністра знаходяться три монастирі: Святого Іоанна Богослова у с. Хрещатик, Свято-Успенський монастир у сусідньому селі Кулівці, Галицький Свято-Миколаївський печерний монастир. Останній розташувався неподалік від села Непоротове у мальовничих печерах-гротах на крутому березі Дністровського водосховища. Дорогою до Буковинських Карпат, на околиці містечка Вашківці можна побачити овіяну легендами Аннину гору, на якій знаходиться Православний жіночий монастир Святої Анни. А неподалік від Чернівців, на високому пагорбі за селом Молниця виблискують золотом куполи монастиря «Банчени», який вражає своїми масштабами, адже у 2011 р. тут був освячений один із найбільших соборів України – Свято-Троїцький.


Свято-Вознесенський чоловічий монастир «Банчени»

В 20-ти км на схід від Чернівців, біля села Молниця знаходиться православний чоловічий Свято-Вознесенський монастир «Банчени». На пагорбі, де розташована обитель, є джерело, з якого пили воду діти з сусіднього села, коли бігали сюди гратися. Серед них був хлопчик, що мав фізичні вади. З часом всі стали помічати, що дитина одужує. Саме на цьому місці отець Лонгін вирішив звести спочатку церкву, а потім і монастир. Будівництво почалося у 1994 р., а у травні 1998 року монастир був освячений Митрополитом Київським і всієї України Володимиром. Всього за 17 років на пустищі було зведено шість храмів і скит.

Щоб дістатися до Банчен, слід у Чернівцях виїхати на вулицю Руську та прямувати нею на південний схід. За містом ця вулиця переходить в дорогу, проїхавши якою 20 км з правого боку на пагорбі Ви побачите золочені куполи монастиря. За селом Молниця буде з’їзд праворуч, що веде вгору до монастирського комплексу.

Православні люди приїжджають сюди з усіх кінців світу. У Свято-Вознесенському Банченському монастирі навіть стіни дихають благодаттю, кожен куточок тут наповнений вірою, любов'ю, спокоєм та великою силою. У монастирі зберігаються частки Животворящого Хреста, святих мощів прп. Серафима Саровського, вмц. Варвари та багатьох інших святих.

При в’їзді до монастиря височіє надбрамна дзвіниця заввишки 60 м, що дуже нагадує київську Святої Софії. На території обителі розбитий ландшафтний парк: усюди доріжки, мощені дорогим каменем, акуратно підстрижені газони, загорожі з кущів, мініатюрні туї і маса різноманітних квітів. Посеред цієї зелені, поряд з величним храмом б'є фонтан. У скиті монастиря усамітнюються ченці, щоб помолитися за всіх без винятку людей. Тут вони підтримують благодатний вогонь з Єрусалима, який горить і вдень, і вночі – як символ незгасної віри.

У 2006 році на території монастиря розпочалося будівництво останнього восьмого храму – Свято-Троїцького собору, одного з найбільших в Україні, що не поступається за розмірами столичному Володимирському. Через п’ять років, 2 жовтня 2011 р., Святіший Патріарх Московський Кирил освятив Собор. У зведенні храму брали участь чимало добровольців, а розписували його понад 60 майстрів, причому розпис унікальний – частину фресок робили за давньою технологією, яку використовували художники багато століть тому.

У вівтарі храму, в кожному з престолів, знаходяться частки мощів святих, які обов'язково розміщують тут за багатовіковою традицією. У Свято-Троїцькому соборі зберігаються частки Хреста Господнього з Єрусалима, мощів святих невинних немовлят Віфлеємських та лаврських святих. Перша свічка у храмі була запалена від Благодатного вогню з Єрусалима, що підтримується ченцями в монастирському скиті.

Монастир активно займається благочинністю. При ньому функціонує сирітський притулок, що знаходиться в селі Молниця. У будинку-притулку проживає більше 250-ти дітей. Серед них багато інвалідів, хворих на невиліковні хвороби. Багато зусиль докладається до того, щоб діти в майбутньому мали можливість отримати освіту, роботу, житло.


Православний жіночий монастир Святої Анни

За 40 км на захід від Чернівців, на околиці містечка Вашківці здіймається Аннина гора, на якій знаходиться Православний жіночий монастир Святої Анни. Сюди приходять прочани з усієї України, аби молячись з вірою, отримати зцілення від різних хвороб.

З Чернівців до Вашківців краще їхати через Лужани, після села Шипинці, перед бензозаправкою, слід повернути з траси ліворуч; далі, після мосту через річку Прут, повернути праворуч і триматися основної дороги аж до Вашківців. По дорозі можна зробити зупинку в селі Чортория, де знаходиться музей-садиба видатного українського кіноактора Івана Миколайчука. Не доїжджаючи до центру Вашківців, одразу за цвинтарем, головна дорога повертає праворуч, нам же треба наліво за дороговказом. Через два кілометри побачимо невелику гору, що йменується Анниною (304 м над рівнем моря), із срібними куполами монастирських церков.

Гору на околиці Вашківців священною вважали здавна. Легенда розповідає, що в ті часи, коли Буковина знаходилася під турецьким ярмом, жила у Вашківцях дівчина на ім’я Анна, яка славилася своєю красою і добрими вчинками. Дівчина мала косу до колін і великі чорні очі. Турки під час одного з набігів дізналися про дівчину й вирішили впіймати красуню, щоб потім продати на невільницькому ринку. Рятуючись від ворогів, вона вибігла на гору. З вершини Анна побачила, що турки оточили її. Діватися було нікуди і вона почала щиро молити Бога про порятунок. І коли вороги були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і навіки сховала втікачку. Турки довго шукали дівчину, але знайшли лише її косу, що залишилася на поверхні. Переслідувачі зі злості відрізали її, але вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по всій горі.

На знак цього дива місцеві християни насипали тут могилу і звели кам'яний хрест, а гора з тих пір почала називатися Анниною. Незабаром з-під гори забив струмок з цілющою водою і сюди почали приходити люди з надією зцілитися за допомогою молитви та святої води. З часом хрест зруйнувала блискавка. Відновили його у 1848 році – в рік відміни кріпацтва в Австрії, під владою якої на той час перебувала Буковина. Ймовірно ж тоді на вершині гори побудували дерев’яну церкву, яка згоріла на початку ХХ ст.

Століттями віруючі не забували про священну гору, приходили сюди, молилися, зцілювалися. Навіть у часи войовничого атеїзму люди справляли тут богослужіння, встановлювали вночі хрести, які вдень знищувала комуністична влада. Один час у радянських можновладців була навіть думка зрівняти гору цілком. Нагнали туди бульдозерів, але спромоглися зрізати лише частину верхівки. Священна гора не піддалася їхнім «старанням» і встояла.

У 1993 році тут було засновано жіночій монастир Святої Праведної Анни. Протягом останніх двох десятиліть на Анниній горі було збудовано собор Святої Анни з нижнім храмом Святих Великомучеників Маковеїв, келії, житлові корпуси, господарські приміщення. На місці решток хреста, встановленого тут колись із нагоди скасування кріпацтва у 1848 р., воздвигнуто новий – на честь преподобної Анни, відомої з Євангеліє. А поруч із хрестом можна побачити народний лубок із сюжетом, навіяним місцевою легендою.


Свято-Іоанно-Богословський Хрещатицький чоловічий монастир

За 45 км на північний захід від Чернівців, на високому правому березі Дністра поблизу с. Хрещатик знаходиться православний чоловічий монастир Святого Іоанна Богослова – місце паломництва віруючих з усієї України та з-за кордону.

Проїдьте з Чернівців у західному напрямку до села Мамаївці, де на кільці поверніть праворуч на Тернопільську трасу. Прямуйте нею через Кіцмань близько 30 км. Не доїжджаючи до Дністра, перед селом Хрещатик, поверніть праворуч на ґрунтову дорогу. Проїдьте по ній оминаючи село близько 2 км, на роздоріжжі візьміть ліворуч і прямуйте далі аж до самого монастиря.

За переказами, монастир був заснований у XVII ст. монахами, які тікали від уніатів з Манявського скиту, що на Галичині, у відносно безпечні задністрянські землі Буковини. Місце, яке обрали ченці, було поруч із джерелом із чудотворною водою. Тут на крутому скелястому березі у ХVII столітті з’явилася перша будівля скиту – муровано-дерев’яна капличка, яка в дещо зміненому вигляді збереглася до наших днів. Легенда розповідає, що на цьому місці в ніч перед святом Іоанна Богослова ченцям з’явилося чудне світло. Спочатку вони поставили тут хрест, а згодом побудували капличку.

Нижче від каплиці знаходяться печери-келії, видовбані у скелі ченцями ще до заснування монастиря. Сьогодні через маленький отвір до них пролізають прочани, аби очиститися та набратися Божого благословення. На стежці до печер знаходиться невеличкий басейн-купіль, де можна зануритися у чудотворну воду із джерела.

Вище від каплиці протягом 1765-1768 рр. була збудована мурована Іоанно-Богословська церква з масивною баштою-дзвіницею, яка виступає з південної стіни бабинця. Під дзвіницею знаходиться арочний прохід і місточок, який веде на терасу, звідки відкривається мальовничий краєвид Дністровського каньйону.

Після включення Буковини до складу Австрійської Імперії (1775 р.), обитель було перетворено на звичайний приходський храм. Попри це, джерело залишалося центром паломництва. Під час Першої світової війни церква була занедбана, служба Божа не правилася, а пожежа повністю знищила монастирський архів. У 1933 р. ієромонахом Михайлом (Мензаком) монастир було відроджено із благословення Священного Синоду Румунської православної церкви.

У 1940 році Північна Буковина стала частиною Радянського Союзу. Нова влада спочатку мирилася з існуванням монастиря. У 1957-1960 рр. тут навіть жив нині канонізований Святий Преподобний Кукша Одеський, який назвав Хрещатик другим Афоном: «Тут я вдома, тут я на Афоні! Ось внизу сади квітнуть, наче маслини на Афоні. Тут Афон!». Проте, у 1962 році монастир був закритий.

У 1989 році монастир повернули віруючим, а протягом 1991-1998 рр. на верхній терасі Дністра було збудовано новий храм – собор Благовіщення Пресвятої Богородиці з нижнім храмом Різдва Іоанна Предтечі та каплицею преподобного Кукши Нового.


Галицький Свято-Миколаївський печерний монастир

Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир знаходиться на північно-східній околиці с. Галиця, у верхній частині стрімкого схилу правого берега Дністра, на висоті 120 м над рівнем Дністровського водосховища.

Відстань від Чернівців до Галиці становить 140 км. Туди краще їхати через Бояни, після села Припруття на роздоріжжі тримайтеся головної дороги, що бере ліворуч. За селом Недобоївці можна зробити зупинку та оглянути вітряки. Далі на роздоріжжі слід повернути праворуч і прямувати у східному напрямку через містечко Кельменці. Через кілька кілометрів за селом Сербичани поверніть з траси ліворуч і далі їдьте прямо до с. Михалкове. На в’їзді до Михалкового буде дорожній вказівник, що вказує на Галицю; поверніть згідно вказівника праворуч і прямуйте на східну околицю села. Тут починається польова гравійна дорога, яка після яру повертає ліворуч і веде через всю Галицю до самого монастиря.

Вірогідно монастир було засновано у середині XII ст., а функціонував він протягом XII-XIII ст. Безперечно, якщо монастир закладався у давньоруський час, то дуже ймовірно, що його розташування було пов’язане із яким-небудь святилищем дохристиянських культів. Так, влітку 1999 р., під час реконструкції монахами верхнього ярусу печер було знайдено рештки жертовного місця ранньозалізного часу. У першій чверті ХІХ ст. тут нібито жив ігумен з декількома монахами. Вони залишили монастир через незгоди із причтом новозбудованої тоді у селі Непоротове парафіяльної церкви.

У 1905 р. церкву та багато інших приміщень монастиря ґрунтовно реконструювали, але не заселили. У 30-х роках ХХ сторіччя монастир було поновлено коштами румунського королівського дому і заселено монахами. У 40-му році, після приходу в цей край радянської влади, він був закритий. Відновившись під час війни, монастир проіснував ще до 1948 р., коли його залишили останні два монахи. Зовнішні споруди, включно з куполом та хрестом монастирської церкви, простояли до початку 50-х років, після чого були зруйновані в результаті обвалу.

Монастир був відновлений завдяки двом братам-ченцям, які у січні 1999 року побували на хуторі та на руїнах монастиря провели першу службу. Сьогодні тут можна побачити численні ніші, гроти та невеликі печерки у вапняковій скелі, головним чином карстового та ерозійного походження. Переважна більшість з них штучно оброблені та пристосовані під келії ченців. У найбільшу порожнину, що має ширину 4 м, довжину до 8 м і висоту до 3,5 м, вбудована монастирська церква. На схід від основного комплексу, у лісі, знаходиться ще одна, окрема, вирубана у скелі з природної розщелини «печера пустельника». У ній, праворуч від входу, у підлозі видовбана скельна гробниця, як кажуть місцеві жителі – гріб, довжиною 1,7 м.



Замовити екскурсію
за цим маршрутомзамовити

Відгуки

2013 р.  2014 р.  2015 р.  2016 р.  2017 р.
Ваше ім’я
Коментар
Уведіть код