+38
За молдавсько-турецьких часів, тобто до кінця XVIII ст., Чернівці своїм виглядом нагадували радше велике село. Розкидані поміж пагорбами хатини міщан були оточені городами та садками, тож до такої забудови якнайменше пасувало поняття «архітектурний ансамбль». Тодішнє середмістя охоплювало невелику територію схилу та низини в районі сучасних вулиць Головної (на самому початку), Шолом-Алейхема, А. Барбюса, Петра Сагайдачного, Турецької та прилеглих до них вуличок і провулків.
Єдиним з трьох майданів тодішніх Чернівців, що зберігся дотепер, є Турецька площа. За австрійської доби вона була безіменна, але вирізнялася своєрідними «турецькими» назвами. Тут пролягала вулиця Турецька. Сьогодні, як і колись, ця вулиця збігає до площі попід Турецький міст. Біля мосту знаходиться криниця, яку чернівчани за традицією називають Турецькою. Поруч з нею стоять Турецькі лазні, куди ще й досі ходять попаритися. Всі ці назви пов’язані з турецьким військовим гарнізоном, який був розквартирований у Чернівцях на початку XVIII ст. Саме туркам міські легенди приписують спорудження мурованої криниці та добротного кам’яного резервуару для води, а також мурованого мосту над вулицею Турецькою.
На стику вулиць П. Сагайдачного і Турецької колись стояла дерев’яна церква Успіня Богородиці. Побудована між 1709 і 1716 рр. молдавським господарем Ніколаєм Маврокордатом, вона носила назву Господарської чи Княжої і користувалась значними привілеями. Ця церква належала до дерев’яних храмів Буковини хатнього типу й була подібна до церкви Святого Миколая, яка, до речі, й сьогодні знаходиться на старому місці. На відміну від неї церкву Успіня Богородиці у 1876 р. перенесли на міську околицю – Калічанку, де вона знаходиться й тепер.
Турецька криниця
Першою ланкою в цьому ланцюгу «турецьких» назв була Турецька криниця, що слугує городянам уже не одне століття, і яку за її тривалий вік неодноразово перебудовували. Ще з австрійських часів її шпиль увінчував півмісяць, надаючи їй екзотичного «турецького» вигляду. Це й визначило її назву, а попервах криницю називали Господарською чи Княжою – від назви церкви, яка колись стояла поруч. У 1793 році криниця була капітально відремонтована і неподалік був установлений пост жандарма, який мав слідкувати, щоб воду брали лише для пиття. Криниця довгий час була місцем, де православні християни святкували Водохрещення. Воду з джерела брали також для єврейської мікви – ритуального басейну іудеїв.
З криницею пов’язана легенда про кохання турецького паші до простої української дівчини. Зустрівши її якось біля криниці, де красуня брала воду, він до нестями закохався в неї та запропонував стати однією з його дружин. Горда дівчина відмовила йому. Тоді паша заборонив міщанам брати з криниці воду. На другий день дівчина прийшла до криниці, але коли зраділий паша підійшов до неї, вона кинулась у криницю і втопилася.
До 600-літнього ювілею міста Турецька площа була реконструйована. Тут капітально відремонтували Турецьку криницю та відновили резервуар для води біля неї, на майданчику з північного боку збудували фонтан на взірець давньоримських руїн, а на крутому схилі біля мосту розмістили квітковий годинник. Посеред площі зостався великий залізний велосипед, «забутий Гуллівером». Це один із тих кованих виробів, які щороку дарують Чернівцям на День міста ковалі. Тож площа набула вишуканого вигляду зі старовинним шармом і стала улюбленим місцем відпочинку чернівчан.
Путівник по місту Чернівці
© 2007–2015, Король Олександр
За підтримки кафедри географії та менеджменту туризму Чернівецького національного університету